
Originally Posted by
Alter Ego
У ході суспільно-економічного та політичного розвитку східнослов'янських земель тривало дальше зближення окремих регіонів і консолідація їхнього населення в більші етнокультурні масиви, що завершилося утворенням трьох східнослов'янських народів – українського, російського і білоруського. Цей процес відбувся у ХII – ХIII ст. На цей самий період припадає й остаточне оформлення своєрідних фонетичних собливостей української мови, яке відбулося після занепаду як-от: перехід о, е в і у новозакритих складах (кінь, віз, сім), поява сполук -ри-, -ли- у позиції між приголосними (гриміти, дрижати, глитати), перетворення зредукованих ы, і (молодий, шия, лий, мий, рий), зміна приголосного л на ў після колишнього ъ (вовк, мовчати, повний), пом'якшення приголосних с, з, ц у суфіксах -ський, -зький, -цький (сільський, волинський, сяноцький) тощо. Крім того, на ХI – ХII ст. припадає, напевно, і ствердіння приголосних перед и, е та ствердіння губних приголосних б, в, м, п, ф, що нині є характерними ознаками української мови. Саме з цього часу починається самостійна історія українська народнорозмовної мови.
(с)