|
Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля, -
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
Сини мої невеликі,
Нерозумні діти,
Хто вас щиро без матері
Привітає в світі?
Сини мої ! орли мої!
Летіть в Україну, -
Хоч і лихо зустрінеться,
Так не на чужині.
Там найдеться душа щира,
Не дасть погибати,
А тут...а тут...тяжко, діти!
Коли пустять в хату,
То, зустрівши, насміються, -
Такі, бачте, люди:
Все письменні, друковані,
Сонце навіть гудять:
"Не відтіля, - каже, - сходить,
Та не так і світить;
Отак, - каже, - було б треба... "
Що маєш робити?
Треба слухать, може, й справді
Не так сонце сходить,
Як письменні начитали...
Розумні, та й годі!
А що ж на вас вони скажуть?
Знаю вашу славу!
Поглузують, покепкують
Та й кинуть під лаву.
А вот великий кобзарь немножко о евреях:
I коли тебе забуду,
Iєрусалиме,
Забвен буду, покинутий
Рабом на чужинi.
...Якби вiн знав,
Яке-то лихо з його вийде,
З того лукавого Давида,
То, мов гадюку б, розтоптав
I ядовитую б розтер
Гадючу слину.
Жидiвочка... де та сила
Взялася в дитяти?
Вихватила ту сокиру...
|